Череда загадкових підпалів трапилася цією весною в країнах Європи. В Великобританії на сході Лондона у березні горіли склади українського поштового оператора Meest. The Times повідомили, що у навмисному підпалі підозрюють п’ятьох чоловіків, яких, імовірно, прямо або опосередковано завербували росіяни з групи "Вагнер". Через десять днів після підпалу в Лондоні підпалили також склади Meest в іспанському Мадриді. Як зазначили у британському виданні, "західні служби безпеки перебувають у стані підвищеної готовності до подальших атак Росії на пов'язані з Україною цілі в Європі. Вони підозрюють, що московські спецслужби вербують агентів у різних країнах, частково тому, що це дозволяє їм до певної міри заперечувати свою причетність. Минулого місяця у Баварії заарештували двох імовірних шпигунів за підозрою в плануванні підпалів і диверсій проти військових об'єктів у Німеччині, що постачають зброю Україні". У The Times також процитували представника Королівської прокурорської служби Девіда Коуторна, який сказав: "Підпал, який спричинив значну пожежу в комерційному приміщенні, мав на меті дати зрозуміти, що якщо ви допомагаєте Україні, то будете покарані". А от днями пожежа сталася на заводі виробника озброєння Diehl у Берліні. У відповіді на запит Der Spiegel у компанії, втім, зазначили, що на берлінському підприємстві випускали обладнання для автомобільного, а не оборонного сектору. Diehl випускає ракети IRIS-T, які постачають в тому числі Україні. У німецькому виданні натякнули, що вбачають у пожежі погано сплановану атаку на постачальника озброєння. "Припущення, що це може бути військовий об'єкт Diehl, викликав наступний запис на Google Maps: "Diehl Defence GmbH & Co. KG, офіс у Штегліці", – написали у Der Spiegel. – За інформацією Spiegel, цей запис вже не є актуальним. У минулому компанія Diehl звільнила офісний поверх у Штегліці для співробітників оборонного підрозділу, які були на зв’язку з командними центрами Бундесверу в Кьопеніку і Штраусберзі. "Однак ці співробітники давно переїхали в інше місце", – повідомляють джерела в компанії. За інформацією Spiegel, пожежа спалахнула у восьмому цеху під час поточних операцій, що дозволяє припустити, що пожежа могла бути пов'язана з виробництвом. Компанія ще не висунула версій щодо причин пожежі". Агенти хаосу Тож росіяни наступають не тільки безпосередньо на українській землі. Днями західні союзники Україні вдалися до заходів, які припинили би подальше зближення Росії з Китаєм, яке вони вважають чи не найбільш небезпечною тенденцією в і без того непростих сьогодні міжнародних відносинах. Так, США ввели санкції проти компаній, задіяних у постачанні Росії товарів, які та використовує для виробництва зброї. Держсекретар США Ентоні Блінкен і президент Франції Еммануель Макрон мали зустрічі з китайськими лідерами, на яких обговорювали в тому числі російську війну в Україні. Але схоже на те, що очікуваного результату це все не матиме. У The Wall Street Journal наголосили, що "дані про торгівлю свідчать про те, що у 2022 році Пекін обережно уникав відкритого перетину червоної лінії. Але у 2023, коли адміністрація Байдена застосувала лише символічні санкції проти іранських компаній, які надали росіянам тисячі безпілотників-камікадзе – безпілотників, які пробили українську протиповітряну оборону і спричинили масштабне побоїще, – китайці, ймовірно, вирішили, що погрози Байдена були блефом. У березні 2023 року Сі відвідав Кремль, зухвало демонструючи солідарність з Путіним. Це виявилося переломним моментом у війні Москви, фактично перетворивши конфлікт на опосередковану війну Китаю із Заходом". "Center for Strategic and International Studies виявив, що китайська підтримка російського військового виробництва різко зросла на початку 2023 року, – додали у WSJ. – Блінкен конкретно зазначив своїм китайським колегам "верстати, мікроелектроніку, нітроцелюлозу, яка має вирішальне значення для виготовлення боєприпасів і ракетного палива, та інші товари подвійного призначення, які Москва використовує для нарощування своєї військово-промислової бази". Новини за минулий рік також вказують на надання Китаєм військових транспортних засобів, безпілотників, бронежилетів, пороху і супутникових знімків". Як зазначили далі в американському виданні, очільники Китаю бачать не стільки матеріальну, скільки політичну користь у війні, і то не тільки у війні в Україні. "Розколювання Заходу через проксі-війни в Європі та на Близькому Сході чітко вписується в заклик Сі до його бюрократії шукати можливості в міжнародних потрясіннях. "Найважливішою характеристикою світу є, одним словом, "хаос", і ця тенденція, імовірно, продовжиться, – сказав Сі на семінарі лідерів Комуністичної партії Китаю в січні 2021 року. – Час і тенденції на нашому боці". Залишаючи зустріч у Кремлі в березні 2023 року, Сі пішов далі, фактично оголосивши себе і Путіна агентами хаосу. "Прямо зараз відбуваються зміни, яких ми не бачили сто років, – сказав він. – І ми є тими, хто разом рухають ці зміни"". "В офіційних заявах Пекіна після візиту Блінкена не було жодної згадки про американську скаргу, а представник МЗС Китаю заявив категорично: "Питання України не є питанням між Китаєм і Сполученими Штатами. Американській стороні не варто перетворювати його на таке", – процитували у The Wall Street Journal. – Гірше того, є ознаки, що Пекін і його вісь хаосу, яка включає Росію, Іран, Північну Корею і Венесуелу, планують наступну фазу гвалтовного підриву. Того ж дня, коли Блінкен залишив Китай, Пекін прийняв делегацію ХАМАС – факт, який китайські чиновники приховали від американської делегації. Що ще є більш зловісним, Сі відправив з дев'ятиденним візитом до Москви одного зі своїх найбільш довірених помічників, колишнього керівника шпигунського агентства і нинішнього члена Політбюро Чен Веньціна. Метою поїздки було посилення співпраці у сфері розвідки і безпеки та підготовка до візиту Путіна до Пекіна наступного місяця". "Майбутнє українського Донбасу"? Цими днями західні медіа багато пишуть про бої за Часів Яр. Ситуація чи не найтривожніша з початку війни і, якщо за накалом бої за Часів Яр нагадують оборону Авдіївки і Бахмуту, їхній результат – набагато більш важливий. Як і в Авдіївці, позиції українських захисників у Часовому Ярі накривають планерними бомбами, до того ж росіяни застосовують безліч безпілотників. Як розповіли у The Wall Street Journal, "українські війська виснажені місяцями безперервних боїв, а Києву не вистачає людей, щоб відправити на їхнє місце. Як наслідок, розгортання на фронті, яке має тривати п'ять днів, може тривати 10 або 15 днів. За цей час у солдатів іноді закінчуються їжа, вода і медикаменти. Бойові безпілотники полюють на транспортні засоби, що перевозять зброю і свіжі війська на передову. Солдати з виліковними пораненнями помирають після кількаденного очікування евакуації, бо до них ніхто не може дістатися". "Сергій Супрун, 48-річний командир медичної команди 41-ї механізованої бригади, розповів, що недавно одному солдату довелося чекати на евакуацію чотири дні: "Ризик атак безпілотників був занадто високим, щоб туди їхати. Між тим, українська команда операторів безпілотників скинула солдату пакунок зі знеболювальними препаратами й антибіотиками. "Під'їхати було неможливо, – сказала Супрун. – За кожним солдатом ганяється безпілотник. Вони реагують на найменший рух"", – процитували у WSJ. У The Guardian звернули увагу, що "путінські генерали використовують класичну радянську військову тактику періоду Другої світової війни. Вони намагаються оточити українські війська на багатьох фронтах. Захоплення Очеретиного означає, що у Москви є спокусливі варіанти. Вона може просуватися на захід через Гродівку до міста Покровськ, ключової української військової бази. Або ж її війська можуть рушити на північ. Якщо Росії вдасться захопити місто Часів Яр, вона може одночасно наступати з півдня, відрізаючи ще один великий шматок української території". "Наразі Україна тримається в Часовому Яру. Місяці обстрілів перетворили його багатоповерхові будинки комуністичної епохи на почорнілі залишки. Росіяни досягли східних околиць міста. Запеклі бої тривають. Якщо Часів Яр впаде, Москва може використати цю піднесену позицію для удару по низці прилеглих українських військових міст: Костянтинівці, Краматорську і Слов'янську. У них проживають десятки тисяч цивільних, а також багато військових. Майбутнє українського Донбасу – як місця для нормального життя – видається все більш похмурим", – написали у британському виданні. The New York Times також наголосили на тому, що Росія знищує майбутнє регіону, заодно з його минулим. В американському виданні звернули увагу на те, що залишилося від промислових підприємств Донеччині. Йшлося, зокрема, про напівзруйновану Курахівську ТЕС – одну з останніх теплоелектростанцій, які досі працюють в області. Від металургійної промисловості в регіоні не залишилося нічого, хімічна і машинобудівна "суттєво занепали". "Ці підприємства колись визначали ідентичність регіону, а їхній занепад у пострадянський період створив підґрунтя для використання Росією економічного невдоволення шахтарів і робітників на сході України, – написали у NYT. – У 2013 році, за рік до початку військової інтервенції Росії на сході, шахти і заводи Донбасу заробили 28 мільярдів доларів, що становило 15 відсотків економічного виробництва країни. Але через два роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну заводи, які Росія обіцяла відродити в регіоні, лежать у руїнах. Дев'ять з 15 металургійних заводів країни зруйновані або закриті за лінією фронту з боку Росії, згідно з даними Федерації роботодавців України, галузевої організації". "Я щаслива, що вони вмирають з моєю допомогою" Нарешті, багато писали про те, як борються за свою країну і людей численні українці. The Guardian, наприклад, розповів про те, як два підрозділи територіальної оборони захищають небо Києва від ворожих безпілотників. Вони складаються один з переважно тележурналістів і дизайнерів, інший – з судей; в обидвох чергують позмінно, в обидвох – зі старою, якщо не антикварною, зброєю. Наприклад, один тероборонець, Євген Долін, використовує кулемет M2 Browning, розроблений під час Першої світової війни. ""Можливо, він старий, але він працює", – сказав він. Гармату встановлено на кузові пікапа. Немає сенсу витрачати ракету Patriot вартістю $4 мільйони на безпілотник вартістю $20 тисяч, пояснив він, зауваживши: "Це елементарна економіка. Ви ж не використовуєте велику гармату, щоб поцілити в горобця"", – процитували у The Guardian. В одному підрозділі британському виданню розповіли, що досі збивали всі безпілотники, з якими стикалися, але віднедавна росіяни зробили цю справу важчою. Вони почали фарбувати безпілотники у чорний колір, що робить їх менш помітними. Їхня траєкторія стала зигзагоподібною, їх стало можна перенацілювати, до того ж з’явилися розвідувальні безпілотники. Але і українці знаходять способи адаптуватися до постійних нових викликів. "До вторгнення Росії Магдалина, флористка, використовувала простий стіл у своєму заміському будинку для складання букетів. Тепер за ним вона будує безпілотники. Букети важчі, каже вона, але в іншому ці два продукти не дуже відрізняються. Обидва "роблять інших людей щасливішими"", – починаєтся текст The Washington Post . Як пояснили в американському виданні, "низова організація під назвою SocialDrone – одна з місцевих ініціатив, яка навчила сотні волонтерів виготовляти безпілотники – ділиться списками деталей, які можна придбати онлайн, і письмовими інструкціями, як їх зібрати. Організація також опублікувала на YouTube зняте зверху детальне відео, що демонструє цей процес, яке з листопада переглянули понад 400 тисяч разів. …Після того, як волонтери закінчують будувати свої БПЛА, вони надсилають їх до організації, яка ретельно тестує саморобні безпілотники перед відправкою на фронт. Дронобудівники можуть попросити відправити пристрій конкретному солдату або підрозділу, в тому числі своїм друзям або родичам, або ж дозволити SocialDrone вибрати бригаду, яка його потребує". "Після публікації інструкції почали надходити запити про те, куди надсилати готові безпілотники, – розповіли далі у The Washington Post. – Спочатку вони отримали п'ять дронів. Наступного тижня – сім. Потім 13. До лютого вони отримали 400 за один тиждень. Зараз вони отримали близько п’яти тисяч безпілотників, протестували і відправили на фронт 4,5 тисячі". "65-річний Іван Білодід вперше дізнався про проект з відео організації на YouTube. Інженер-теплоенергетик зі спеціалізацією в галузі ядерних енергетичних установок, він вивчав фізику в Москві в 1970-х роках і, переглядаючи відео, подумав, що створення БПЛА – це те, з чим він може розібратися. …Білодід повідомляв про свої плани в соціальних мережах, ділився з друзями проханнями про збір коштів і до березня відправив на фронт 12 безпілотників. 13-річний Ян також натрапив на відео на YouTube. Він виріс, граючись з Lego та іншими конструкторами, тож подумав, що побудувати БПЛА буде не так вже й складно. Батьки допомогли йому купити деталі, але вважають за краще, щоб він не працював над створенням безпілотників шкільними вечорами. Тож він витрачає близько п'яти годин на день на їхнє складання по суботах і неділях. Наразі він створив чотири дрони, а його школа пообіцяла допомогти йому зробити більше, якщо він продовжуватиме в тому ж дусі. "Я злий на ворога, але я також щасливий, – каже він. – Мені цікаво те, що я роблю, це нове хобі"". За словами кореспондентів The Washington Post, "солдати часто надсилають фотографії, в яких дякують волонтерам за безпілотники, а іноді й відеозаписи, на яких видно, як вони використовували їх для знищення російських військ. "Я ніколи не думала, що настане момент, коли хтось помре, а мені буде від цього добре", – каже Магдалина. Але війна її змінила. "Я щаслива, що вони вмирають з моєю допомогою, – сказала вона про ворожих російських солдатів, – тільки тому, що вони не будуть вбивати нас завтра"". Змінити думку У низці текстів західних видань йдеться про тих, хто служили або служать. The New York Times розповіли про військовослужбовців і військовослужбовиць, які пережили російський полон. Держава відправляє їх заново служити скоро після звільнення з полону, незважаючи на важкі психологічні травми, які потребують тривалої терапії. У полоні українці переживають численні і різноманітні, моторошні тортури і приниження. Але "випробування для колишніх полонених ні в якому разі не закінчуються після повернення додому", зазначили у NYT. ""Найважче – це коли навколо багато людей, – сказав військовослужбовець. – Всі мирно гуляють у парку, а ти все одно боїшся, що хтось слухає, що тебе можуть штовхнути або що ти можеш сказати щось не те", – процитували в американському виданні. "Майор Валерія Суботіна, військовий прес-офіцер і колишня журналістка, яку також взяли в полон на "Азовсталі" і яка провела рік у жіночих в'язницях Росії, нещодавно відкрила у Києві місце для зустрічей колишніх полонених під назвою YOUkraine. "Є багато тригерів, і люди не усвідомлюють, що їм все ще потрібна допомога", – каже вона. Вона повернулася на службу через три місяці після звільнення у квітні минулого року, але їй виявилося важко сидіти в офісі. "Я не можу терпіти, коли хтось підходить до мене ззаду або стоїть за спиною", – сказала вона. За її словами, від державних психологів мало користі. "Вони часто не знають, як нам допомогти", – сказала вона, а цивільні часто ставлять необережні запитання. Як наслідок, багатьом колишнім полоненим виявляється легше повернутися на фронт, ніж до цивільного життя, сказала вона, і лише інші з тих, хто пережили полон, справді розуміють, через що вони проходять". Також важливу, а ще зворушливу історію опублікував нещодавно The Guardian. "Виростаючи в Україні, Арсен Медник часто опинявся виокремленим: у школі діти показували на нього пальцем, називаючи "циганом", а роботодавці часто неохоче брали його на роботу, коли дізнавалися, що він ром, – починалася вона. – Але на початку 2022 року, коли російські війська почали варварську окупацію його рідного міста Буча, Медник був одним із перших українських ромів, які пішли добровольцями на захист країни. "Моєю єдиною думкою було те, що я хочу захистити людей, – сказав він. – Росіяни не звертали уваги на те, хто був ромом, а хто українцем. Вони просто вбивали всіх". 34-річний чоловік є одним з багатьох ромів, які перебувають на передовій війни в Україні, ризикуючи своїм життям, незважаючи на власний досвід маргіналізації та більш широке занепокоєння щодо того, чи знайдеться їм місце в країні, коли закінчиться війна". У The Guardian зазначили, українські роми не тільки воюють, але і багато роблять як волонтери, допомогаючи військовим і цивільним. Але "спроби наголосити на внеску ромів у військові зусилля впираються у стереотипне висвітлення цієї спільноти багатьма провідними медіа, зазначила Наталія Томенко з АРКА, агенції, яка підтримує ромську молодь і працює над збереженням ромської історії та культури в Україні. …Її організація намагається боротися з цим, висвітлюючи історії кількох солдатів-ромів на своєму веб-сайті. Уряд України також доклав певних зусиль у цьому напрямку, визнавши у державних програмах внесок меншин, в тому числі ромів, в оборону країни і нагородивши минулого року Віктора Ільчака, солдата-рома із західної України, орденом за хоробрість". "Учасники кампанії попереджають, що національний план відновлення України не вирішує багатьох типових проблем, з якими стикаються роми, як ті, хто живуть у неофіційному житлі без документів на право власності, що потенційно ускладнює доступ до компенсації або фінансової допомоги на відбудову, а також ті, хто не мають документів, необхідних для підтвердження їхнього громадянства або статусу проживання, – продовжувався текст The Guardian. – За словами Анжеліки Бєлової, засновниці організації "Голос ромні", яка працює на підтримку ромських жінок в Україні, у післявоєнних планах також потрібно враховувати непропорційний вплив війни на багатьох у ромській громаді. "Вразливість і без того вразливих груп посилилася", – сказала Бєлова, організація якої з початком війни переорієнтувалася на надання гуманітарної допомоги. "Більшість українців мають кращий доступ до послуг та інформації, ніж ромська громада, яка перебуває у вразливому становищі", – сказала вона, вказуючи на відсутність доступу до інтернету та інформації про наявні ресурси, що впливає на багатьох членів громади". "Вторгнення відбулося одразу після пандемії коронавірусу, і обидві ці події змусили багато шкіл у країні перевести навчання в онлайн-режим. Через брак технологій, таких як ноутбуки та смартфони, багато ромських дітей були виключені з навчального процесу, що призвело до утворення порожнечі, яка може серйозно вплинути на їхнє майбутнє, а також на їхню післявоєнну роль у країні. За її словами, небагато організацій, як в Україні, так і за її межами, займаються цими питаннями. "У деяких ромських поселеннях на заході України люди живуть у жахливих умовах, без газу, без тепла і без доступу до води, – додала вона. – І вони невидимі для гуманітарних організацій"". Що ж стосується Арсена Медника, "після риття окопів у Києві та його околицях у перші дні війни Медник врешті приєднався до армії, – розповіли у The Guardian. – Стоячи пліч-о-пліч з іншими в Україні, він побачив, як значна частина дискримінації, з якою він боровся все своє життя, тане. "Люди, які знайомляться зі мною, мають гарну думку про ромів, – каже він. – Я зрозумів, що мій приклад може змінити думку людей". У вересні, коли він припав у окопі під Херсоном, у нього влучив невстановлений предмет, залишивши його на 20 днів у комі. Коли він прокинувся, він дізнався, що має енцефаліт і осколки в легенях і втратив кілька пальців, а також значну частину слуху. Після трьох місяців реабілітації Медник повернувся до армії, допомагаючи координувати операції протиповітряної оборони. "Я повинен показати хороший приклад українцям, показати, що роми можуть боротися не тільки за себе, але й за інших українців", – сказав він". Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"
